Коли, нарештi, згине ця війна

Коли, нарештi, згине ця війна,

I стане в цiлiм свiтi тихо-тихо,

А у людей найгiршим буде лихо,

Коли метелик б'ється край вікна.

I будуть жити всi не боячись,

Що уночi стрiлятимуть гармати,

Що не заснуть до ранку дiти й мати-

А чи то буде, Господи, колись?

Коли, нарештi, згине ця війна,

Щоб не ховались по домiвках люди,

Коли вiйна i там, i тут, i всюди-

Безжалiсна, бездушна i страшна...

Напевно, в людях стало щось не так,

Що всi вони неначе подурiли-

Стрiляють один одного щосили

I все не настрiляються нiяк...

Коли, нарештi, згине ця війна,

I всi почують раптом, як у хатi

Наспівує щось мати немовлятi,

Не боячись відкритого вікна.

То може хоч тодi у нас з очей,

Спаде цей морох, щоб усi збагнули-

Як довго ж ми таких пісень не чули!

I знову станем схожi на людей...