На поприщі кохання

Я не хочу казати "прощай",

але доля мені наказала.

Я не хочу казати "чекай",

та кохання мене попрохало.

Я не можу сказати "люблю",

Бо живу я у темряві ночі,

сердце скуте в кайдани жалю...

Та кохання лише твого хочу!

Очі всипані перлами болю

і згоріли позаду мости,

пташка вирвалась, врешті, на волю

та до клітки , чомусь, знов летить.

Я боюсь тобі глянути в вічі,

Я боюсь повернутись назад,

все покрито туманною ніччю.

І в саду вже нічого нема.

Я сама запалила ті квіти,

що цвіли в наших серцях, мов рай,

сама попіл пустила по вітру

і по хвилях блакитних- прощай!!!

А тепер я стою на тім місці,

де любов обернулась у прах.

Повертаюсь на обпалене віття,

мов розбитий , знесиленний птах...