Маргарита

Що відьма я, колись мені сказали,

Зернятко правди в цих словах, відьмачу,

Шкода, не все про мене відгадали,

Сама не знаю, чом сміюсь і плачу.

Ночей не сплю, чаклую над коханням,

Чар-зілля з слів зварити намагаюсь,

Зненацька відлітаю до світання,

Грішити в інший світ. І в тім не каюсь!

Жалкую лиш, що я не Маргарита,

І Майстра теж, на жаль,свого не маю,

То задля кого ж кожну ніч відкрито

Й безстрашно я на шабаш відлітаю???

А там диявол-красень, там спокуса,

Як прагнуть тіло та душа кохати!

І стеляться по плечах коси русі...

О. Майстре, Майстре! Де тебе шукати?

О. Майстре, Майстре! Як тебе впізнати?