Сусідка

Сергій жив з сестрою, на дев’ятому поверсі. Також на тому поверсі жила сусідка, звичайна дівчина з світлим волоссям, всі їх добросусідські відносини зводились до наступного:

- Привіт, - вітався він.

- Привіт, - відповідала Олена, і він далі біг вниз на роботу.

Сергій працював фотографом в одному фотоательє, йому подобалось ловити ті слайди з життя людей, де вони були іншими.

Все ніби йшло добре, але одного дня в студії, він по необережності зачепив стійку з освітленням і та впала на клієнтку, поважну літню жінку, яка здійняла такий галас, від якого увесь день Сергія йшов на шкереберть. Жінка сильно не постраждала, лише маленький синець, але для фотографа все тільки почалося.

Сергій йшов з роботи, несучи невеселі думи у голові, йому хотілося тепла і розуміння, він витягнув телефон з кишені, знайшов номер своєї дівчини і почав дзвонити:

- Привіт Оля, як ти?

- Я чудово.

- Що робиш?

- Пишу домашнє на завтра.

Оля ще навчалась на п’ятому курсі університету, жила з батьками у двохповерховому будинку за кілька кварталів від Сергія.

- Можна допомогти тобі з домашніми завданнями?

- Ой, ти ж знаєш що з тих завдань нічого тоді не вийде...

- Ну а прогулятись на свіжому повітрі не хочеш?

- Ну... добре, але трошки пізніше...

- Ну гаразд, я тоді йду додому ще повечеряю, я подзвоню.

- Добре, бувай, цьом! – і вона цьомкнула два рази губками в трубку.

- Цьом Ольчик.

Сергій поклав трубку. Він пішов додому, поїв смаженої картоплі з салатом, помився та напахнившись вийшов на вулицю. Оля подобалась йому, і завжди піднімала настрій, і вже ця думки піднімала йому настрій. Свіже повітря бадьорило його дух, він набрав Олю, вона сказала що чекає і він пішов до її будинку. Дзябер мало не подер йому штани, в який раз, цей Олін охоронець подвір’я вправно виконує свою роботу.

Коли він зайшов до Олі в коридор, вона повисла в нього на шиї, та смачно його поцілувала. Він відповів на поцілунок, та озирнувся по сторонам. Оліни батьки були ревносними консерваторами християнами, їм би таке не дуже сподобалось.

- Не бійся, - заспокоїла вона його, вони поїхали у театр.

- Добре що сказала.

- Я так розумію ми не йдемо на вулицю, - сказав він, показуючи на її футболку, - ти вже мала бути одягнута...

- Правильно розумієш, - і вона знов прилинула до його губ.

Сергій вже почав відчувати збудження, її гаряче дихання захопило його дух, він миттю про все забув, він міцно обійняв її та притис до себе. Але вона випорхнула з його обійм, і побігла в іншу кімнату. Вона любила бавитись. Він побіг за нею, дух мисливця охопив його.

Він вловив її аж у спальній кімнаті, він обійняв її, вона його, ще мить і Сергій в одних трусах, вони були так захоплені один одним що не чули як внизу відчинилися двері.

- Оля, - пролунав голос батька знизу.

Вони завмерли, дивлячись один на одного. Потім вона перевела погляд у другий кінець кімнати, де стояла велика клітчаста сумка.

- Опа... вони забули тьоті Люби сумку... Вилазь у вікно! Хутко! Сховайся там, поки батько не піде.

Олін батько почав підніматись сходами нагору. Сергій в одних трусах виліз у вікно, легко стрибнувши з підвіконня, він опинився на траві, він пригнувся щоб його було менше помітно. Вона швидко почала збирати розкидані речі, натягуючи одночасно свою футболку.

- Оля, ти є? – чувся голос батька вже біля самих дверей.

- О так, тату, я тут. І вона відчинила йому двері.

- Що ти тут робиш? – сказав він повільно проходячи у кімнату.

- Та прибираю трохи, - відповіла вона, а воно так було і схоже, оскільки частина речей її речей так і валялись на ліжку.

- Ми з твоєю мамою забули сумку, яку мали до тьоті Люби завести.

- Я так і зрозуміла, - відповіла Оля.

Її батько підійшов до сумки, взяв її та поніс до машини. Тут раптом знов почувся голос Дзябера.

Поки Оля говорила з батьком Сергій чекав за вікном на вулиці, йому стало незручно, і він зробив крок вліво, проте наступив на якусь суху гілячку і вона тріснула, що моментально почув Дзябер. Що і стало причною його гавкання. Сергій зрозумів, що за мить з тих темних кущів з’явиться Дзябер, що і сталося. Проте на той момент Сергій мчав щодуху по палісаду до хвіртки, яка вела на вулицю. Він вже чув тупіт лап собаки позаду, серце калатало скажено, адреналін зашкалював. В страху він не міг так легко відкрити калитку, яку вже відкривав багато разів. Нарешті замок піддався і він вислизнув на вулицю, проте пес встиг зачепитися за його сімейні труси, але Сергій рвонув сильніше і вирвався на волю, проте вже повністю голим.

Добре що в цей вечір не було людей, проте освітлення робило його добре видимим. І він зрозумів, його єдиний вихід це дім. І він щодуху побіг, щоб його ніхто не побачив.

- Ой дивіться голий хлопчик, - почув він голос якоїсь бабулі яка поверталась з магазину.

- Та де, тобі здалося, бабо, твої голі хлопці вже відбігали, - відповідала друга.

«Темнота мені допоможе» - думав Сергій.

Він біг і біг, ось він вже біля ліфта, на щастя той був пустий. Він піднявся на 9 поверх, вибіг з ліфта і став щодуху дзвонити у двері. Він зрозумів сестри немає вдома, а коли вона буде невідомо, саме найстрашніше що ключі залишилися в штанах, які зараз лежать у шафі Олі.

Тут він почув що ліфт під’їжджає. «Тільки не дев’ятий, тільки не дев’ятий», благав Сергій. Але двері невмолимо відкрилися саме на дев’ятому. Сергій повернувся лицем до дверей і завмер. З ліфта вийшла сусідка, і одразу ж зупинилась. Не часто побачиш голу задницю у підізді, а ще й сусідську.

- Уууу, - все що змогла сказати Олена.

Вона підійшла до своєї двері, та дістала ключ. Сергій зкоцюбинившись, стояв і нічого не говорив, споглядаючи на свою дверну ручку.

- Привіт, - на цей раз сказала вона.

- Прр-и-віт, - тремтячим голосом, відповів Сергій.

- Халепа? – запитала вона.

Він зміг лише кивнути.

Вона хутко відчинила двері і зайшла у коридор. Закрила за собою двері, залишивши Сергій одного.

«От опозорився перед сусідкою, що вона тепер подумає», крутилися скажені думки в його голові, «а що там Оля, цікаво чи батьки її нічого не побачили».

Раптом сусідка відкрила двері і сказала:

- Забігай сюди, поки тебе ніхто не бачив.

Сергій зніяковіло зайшов у її коридор, прикриваючи руками «певні» місця.

- Цікаво звичайно послухати твою історію, але спочатку вдінь це, і вона йому простягнула рожевий пухнастий банний халат.

І вона демонстративно відвернулася. Сергій хутко взяв халат та накинув на себе, підперезався зав’язкою:

- Дякую...

- Ха, смішно тебе бачити у цьому наряді. То давай розказуй, дуже цікаво що може молодого хлопця змусити бігати повністю голим по вулиці.

Сергій почав їй розказувати, спочатку йому було дуже соромно, але згодом, вона задавала йому питання, вони разом сміялися, сидячи на м’якій канапі. Раптом він злапав себе на тому, що дивиться у її очі, але не просто так, а вони йому дуже подобаються, йому ще ніколи так не подобалися жіночі очі. З кожною хвилиною він все більше розумів що вона йому дуже цікава. Він спостерігав як вона говорить, як сміється, в неї був такий приємний голос, як він раніше цього не помічав. А її світле волося, так загадково відблискуало від лампи.

- Олена, можна я подзвоню, чи сестра прийшла?

- На дзвони, - і вона дала йому телефон.

Вони проговорили години чотири, поки не прийшла його сестра. На наступний день Сергій віддав їй халат, та хотів подякувати, проте вона відмовилась.

- То нема за що, - відповідала вона.

Але через кілька хвилин у двері подзвонили, Олена стояла на порозі з цікавим обличчям:

- Дякую за коробку цукерок, це було винахідливо з твого боку, але я не їм шоколад.

Дійсно, Сергій загорнув коробку цукерок у халат, він допускав таку можливість що вона не захоче нічого отримувати за вдячність.

Йому стало незручно, але він не міг відірвати свого погляду від тих чудернацьких очей. Він дивився у них, ніби на зоряне небо. Вони стояли і мовчки дивилися один на одного, аж поки не відчули смак губ один одного, це був неочікуваний поцілунок для обох. Щось їх штовхнуло один на одного, може почуття, а може сильний порив протягу, коли внизу в під’їзді відкрилися двері. Але у цей момент для них перестало існувати все навколо, Сергій зрозумів що любить її, що вона так багато часу була поруч, а він і не усвідомлював цього. Олена відчувала якусь теплоту і віддачу від нього, Сергій був такий незвичний, простий, водночас добрий та ласкавий, і це її притягувало до нього. Їх поцілунок обірвався від слів:

- От знахабніли, вже прямо в підіїзді цілуються, в квартиру лінь зайти, що за молодьож пішла, - зарепетувала поважна бабця виходячи з ліфту.

Проте вона не встигла оком моргнути, як двері голосно закрились, та двоє молодих людей пропали з її зору у сусідській квартирі.